У Візантії важливу роль відігравала церковна музика. За біблійним переказом, староєврейський цар Давид «розчув спів небес» і передав небесні славослів’я людям. Псалми царя Давида, дивні за формою звернення до Бога, увійшли до християнської церковної служби.
Тексти візантійських співів містили не тільки ці стародавні зразки поезії, але й нові, створені християнськими поетами-гімнографами (від грецьк. «хімнос» — «урочиста пісня» і «графо» — «пишу»).
Серед жанрів церковної музики перевагу віддавали канону і тропарю. Канон (від грецьк. «канон» — «зразок», «правило») — музично-поетична композиція з дев’яти розділів, що включала теми покаяння і прославляння. Тропар — хвалебний спів, який писався до свята або урочистої події, але не як самостійний твір, а як частина великого твору. Кожному музичному жанру відводилося певне місце в богослужінні. (більше…)