З поверненням до новоюліанського календаря, де Різдво припадає на 25 грудня, на своє природнє місце повернулося і святкування Маланки — Святої Меланії — 31 грудня. Ще сто років тому наші предки відзначали Новий рік як «Маланки та Василя», тобто із 31 грудня на 1 січня. Під час радянської окупації дати змістилися, і, відповідно до Різдва, дні Святої Меланії та Святого Василя перемістилися на 13-14 січня, так званий Старий Новий рік.

Отже, тепер, коли все знову на своїх місцях, час згадати давно забуті (або такі, що подекуди досі лишалися) традиції святкування. Тим паче, що позаминулого року Міністерство культури внесло народно-обрядову традицію святкування Щедрого вечора до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини. 

Щедрий вечір та щедрівки

Переддень Різдва, коли з появою на небі першої зірки народився Христос, називають Святвечором, а вечір напередодні Нового року — Щедрим вечором, бо піст скінчився і на стіл ставлять «щедрі», не пісні страви. На Святвечір діти та молодь ходили по хатах колядувати і співали колядки, а для Щедрого вечора призначалися свої обрядові пісні. Основною темою у них було уславлення господарів хати та побажання процвітання у прийдешньому році.

Щедрівки разом із колядками належали до народних обрядових пісень і передавалися виключно в усній формі до XIX століття, коли зацікавлені у збереженні культурної спадщини ентузіасти — історики, антропологи, письменники та композитори не почали досліджувати і записувати український фольклор. Зокрема саме таким чином Микола Леонтович натрапив на «Щедрика» — старовинну українську щедрівку, котра наразі перетворилася на найвідомішу у світі різдвяну мелодію.

Святкування Маланки

Центральний елемент святкування Маланки — театралізоване карнавальне дійство, під час якого молодь у костюмах і масках ходила по селу, розігрувала сатиричні сценки та щедрувала. За побажання добробуту у новому році господарі давали щедрувальникам винагороду — смаколики або дрібні гроші. Зараз цей обряд сприймається як захоплива зимова розвага та його коріння глибше, ніж можна собі уявити, і сягає раннього середньовіччя і дохристиянських часів.

Межа між світами

З давніх-давен люди надавали сакрального значення цій порі року та вважали, що в цей час межа між світом живих та мертвих витончується, тож на землю можуть вибратися злі духи і наробити людям шкоди. До речі, з цієї ж причини період від Різдва до Водохреща підходить для ворожіння («бо чорти по куткам хати сидять» — така була приказка), Церква ж ворожіння засуджує та вважає гріхом.

В давнину сакральною метою маланкування — карнавальної ходи на Щедрий вечір — було відігнати сили зла, темряву, холод і загрози, які вони приносили з собою, прикликати талан і благополуччя. Побутувала навіть традиція завдавати легкої шкоди обійстю — щось перевернути, розбити, розкидати сіно— буцімто нечиста сила побачить, що тут вже шкоди завдано, і пройде повз, не спричинивши нещасть значно серйозніших.

Карнавальне дійство

У багатьох народів є подібні свята, котрі передбачають перевдягання, ховання обличь за масками та розігрування театральних сценок з традиційними ролями та сценаріями. Святкування майже завжди супроводжується вогнями, яскравими барвами, чудернацькими, гротескними костюмами, гучними співами, жартами та сміхом — така поведінка мала відлякувати темні сили і стверджувати перемогу добра і світла.

Класичні персонажі Маланки:

• Маланка — юнак чи маленький хлопчик, перевдягнений у дівчину,
• Василь — наречений Маланки, дівчина, перевдягнена у хлопця,
• Дід та Баба,
• Коза,
• Ведмідь,
• Смерть,
• Доктор.

До традиційних маланкових масок входили також Жид та Циган — зараз це звучить неприйнятно, та у ХІХ – на початку ХХ століття, до того ж на селі та під час гротескно-саркастичних сценок такий слюр був нормою. Мало не у кожному селі існували свої специфічні традиції святкової ходи на Щедрий вечір, набір персонажів та костюми могли суттєво відрізнятися.