Надзвичайно талановита співачка и харизматична артистка, популяризаторка народної творчості, палка патріотка своєї країни — Раїса Опанасівна Кириченко заслуговує на нашу пам’ять і шану. Навіть, якщо ви не є поціновувачем української естрадної пісні пізньої радянської доби та перших років незалежності, вам все одно ймовірно знайома її творчість. Ті, хто зростав у 90-ті, ймовірно пам’ятають її потужний чистий голос, що лунав з радіо. «Пане полковнику, мій синьоокий…» — авторський текст, створений за мотивами народної пісні, завдяки величезній популярності виконавиці фактично став народною піснею, слова якої знав кожен.

Біографія

Народилася 14 жовтня 1943 року — її дитинство припало на тяжкі воєнні та післявоєнні роки. У маленькому селищі Корещина (Полтавська область) юна Раїса разом з батьками працювала у колгоспі, а у вільний час — співала народних пісень. Разом з кількома іншими молодими жінками вона з власної ініціативи започаткувала у рідному селі хор, що збирався у клубі.

Пісенний талант, любов до української народної пісні та жагу ділитися нею зі слухачами Раїса Опанасівна успадкувала від матері. Цей внутрішній вогонь вона пронесла через усе життя. Якось у 1990-х, коли вже була славетною артисткою, вона згадувала у інтерв’ю напучування від матері: не співати пісень, в яких немає душі, бо тільки тоді пісня чогось варта, як торкається самого серця — спочатку співака, а потім слухачів.

Змалечку Раїса сприймала пісню як окрасу життя, як інструмент, що допомагав українцям долати тяжкі часи, яких було чимало. Саме пісенна творчість стала врешті решт стала кар’єрою і сенсом життя для неї.

• Вона мала лише 8-річну шкільну освіту, коли поступила працювати на Кременчуцький автомобільний завод. В той час було популярно, щоб на заводах і фабриках були колективи самодіяльної творчості, і пані Раїса стала кращим голосом заводського хору.
• Згодом талановиту співачку помітили і запросили долучитися до ансамблю «Веселка», котрий виступав у Полтавській обласній філармонії. Так почалася її пісенна кар’єра.
• В ті роки вона зустріла кохання всього свого життя — також музиканта та аранжувальника Миколу Кириченка, за котрого вийшла заміж.
• Вже разом Кириченки переїхали з Полтави до Житомира, де Раїсі Опанасівні запропонували місце у ансамблі «Льонок», що розквіт за її участі.
• За кілька років з Житомира вона разом з сім’єю переїхала до Черкас, де співала у Черкаському народному хорі. Згодом спеціально для неї створили ансамблю з фольклорною тематикою «Росава».
• Саме в черкаський період Раїса Кириченко отримала звання Народної артистки УРСР. Та згодом через здоров’я (шкідливі викиди з азотного заводу, що в 1970-х працював у місті, спровокували у співачки астму) мусила залишити Черкаси та повернутися до рідної Полтави.
• У 1980-х вона заочно закінчила Харківський інститут мистецтв.
• У 1990-х почала викладати спів у Полтавському музичному училищі.

Пам’ять про Раїсу Кириченко

Вона торкнулася життів багатьох людей — і тих, з ким була знайома особисто, і мільйонів інших, хто зачаровано слухав її пісні по радіо. Зібрала усі можливі відзнаки і ордени за творчість на національному рівні. Складається враження, ніби її любили усі, і коли стало відомо про страшну хворобу, яка потребувала нагальної операції, кошти збирали усією країною, люди радо надсилали гроші на порятунок улюбленої співачки.

По смерті Раїси Кириченко її ім’я увічнили у назвах кількох вулиць у містах, де вона мешкала — в Полтаві, Кременчуку, Черкасах, Києві. У Полтаві відкрито музей Раїси Кириченко. У Черкасах на її честь названо обласну філармонію.