<назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 далі>
Як відомо, до Моцарта світова слава прийшла дуже рано. Якось один вельможа захотів поговорити з прославленим хлопчиком, але не міг вирішити, як до нього звертатися, на “ви” чи на “ти”.
Нарешті, він знайшовся:
– “Ми були у Франції і в Англії? Ми мали великий успіх? ”
Моцарт здивовано перервав його:
– “Пане, але я вас ніде, крім Зальцбурга, не зустрічав!”
Зараз чудовий скрипковий концерт з найдивнішою та містичнішою долею в історії музики – Шуманівський Скрипковий концерт ре мінор – святкує свій другий день народження.
26 листопада 1937 він був вперше публічно виконаний, через 84 роки після написання.
Шуман написав цей концерт за три роки до смерті. Його психічне здоров’я було тоді вже дуже хитким, він кілька разів намагався покінчити життя самогубством.
Композитору несподівано стало здаватися, що він постійно чує одну і ту ж музичну ноту. Крім того, у вухах його звучали якісь тихі голоси і дивні гармонії.
Одного разу у себе вдома, в Дюссельдорфі, Шуман зізнався дружині: “У мене щось зі слухом. Кожен раз, коли я сідаю працювати, я не чую нічого, крім ноти “ля”. Я божеволію”.
Клара зауважила, що, можливо, йому необхідний відпочинок, на що Шуман відповів: – “Мені здається, що до мене приходять примари” і поскаржився на те, що не може спати.
– “Я повинен записати все, що вони мені кажуть!” – сказав він дружині.
– “Хто?” – запитала вона.
Шуман дивно подивився на неї:
– “Привиди Шуберта і Мендельсона. Вони розмовляють зі мною,
коли я намагаюся заснути. Вони приносять мені натхнення для створення чудового скрипкового концерту”. Шуман відразу швидко записав кілька рядків на листку нотного паперу…
Коли після смерті Шумана його дружина Клара Вік, композитор Брамс і скрипаль Йозеф Йоахім розбирали його архів, цей концерт не був включений до списку публікованих творів, як написаний під впливом безумства.
Знову він був виявлений тільки кілька десятиліть потому, коли під час спіритичного сеансу двом сестрам-скрипалькам (їх звали Джеллі д’Арані і Аділа Факірі) з’явився дух,який представився Робертом Шуманом і доручив їм відшукати й виконати цей концерт.
А чи знаєте ви, що історики музики говорять про існування «прокляття дев’ятої симфонії». Звичайно можна згадати, що Гайдн написав 104 симфонії, Моцарт – 41, а от Бетховен помер під час роботи над Десятою.
Брукнер відмовився від першої своєї симфонії, назвавши її «Нульовою», але, працюючи над Дев’ятою (яка по суті була десятою) помер.
Малер, знаючи, що далі Дев’ятих не просунулися ні Бетховен, ні Брукнер, спробував обійти містичну закономірність: закінчивши Восьму і перейшовши до наступної,
Малер дав їй замість номера назву – «Пісня про Землю», відсунувши страхітливу цифру.
І все ж останнім його закінченим опусом стала Симфонія № 9 – смерть перервала його роботу над Десятою…
Доменіко Скарлатті свій твір, опублікований у 1739 році, назвав «Фуга соль мінор», але в музичних програмах початку 19 століття його назва найчастіше звучала як «Котяча фуга».
Легенда свідчить, що у Скарлатті була кішка на ім’я Пульчінелла, що обожнювала ходити по клавіатурі клавесина. Одна з таких «прогулянок» здивувала композитора, і музична фраза, зіграна Пульчінеллою, стала основним мотивом фуги.
Чи варто вважати кішку співавтором Скарлатті? Навряд чи, скоріше варто назвати Пульчінеллу джерелом творчого натхнення музиканта.
Шведський скульптор Ларс Віденфалк сконструював скрипку «Чорний дрізд» з каменю . Вона зроблена за малюнками Страдіварі, а матеріалом послужив чорний діабаз.
Ідея такої скрипки виникла у Віденфалка, коли він оформляв великими діабазовими блоками одну з будівель, і оброблюваний молотком і стамескою камінь красиво «співав».
Скрипка звучить не гірше багатьох дерев’яних і важить всього 2 кг, так як товщина кам’яних стін резонаторного ящика не більше 2,5 мм.
Варто зауважити , що «Чорний дрізд» – не єдиний подібний інструмент в світі – скрипки з мармуру робить чех Ян Реріха.
Розповідають, що коли вундеркінд-Моцарт давав свої тріумфальні концерти у Відні, він мав можливість оглянути імператорський палац. В одному із залів хлопчик послизнувся на блискучому паркеті і впав. Юна Марія Антуанетта, тоді ще ерцгерцогиня, виявилася поблизу і поспішила йому на допомогу.
Моцарт піднявся з її допомогою на ноги, привів себе в порядок і з гідністю сказав:
– “Пані, ви дуже добрі до мене. Коли я виросту, я на Вас одружуся “.
Юна ерцгерцогиня була дуже життєрадісною дитиною і зі сміхом переказала цей випадок своїй матері, імператриці Марії Терезії.
Імператриця зацікавилася цим випадком, веліла привести до неї маленького вундеркінда і запитала, чому він хоче одружитися на одній з її дочок.
Хлопчик з гідністю відповів:
– “В знак подяки, Ваша Величносте”.