<назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 далі>
Вагнер був дуже забобонною людиною. Він до кінця своїх днів приходив у панічний жах від числа 13. Причиною цього його страху був той факт, що композитор народився в 1813 році і його ім’я та прізвище Richard Wagner містили в собі “чортову дюжину”. Сам Вагнер говорив з цього приводу:
– Якби від народження мене не переслідувала “чортова дюжина”, то я вже до тридцяти років підкорив би весь музичний світ!..
Боячись провалу нової опери, Вагнер категорично забороняв влаштовувати прем’єри тринадцятого числа…
Перший виконавець партії Лоенгріна Йозеф Тічачек видав жарт, який обезсмертив його. Одного разу, стоячи за кулісами, він готувався до виходу: Лоенгрін повинен був випливати на сцену у човні, запряженому лебедем.
Але робочий запустив лебедя раніше, і човен опинився на сцені без співака. Тоді Тічачек незворушно запитав у робітника сцени:
– Скажи, люб’язний, а коли відходить наступний лебідь?
Цей жарт потім кочував по оперних театрах різних країн, де ставився “Лоенгрін”.
Відомі випадки, коли піддані борються з королями-тиранами. Але, мабуть, іншого прикладу всенародної боротьби з музичною тиранією історія не знає.
Своїми дорогими операми Вагнер виснажував і без того небагатий бюджет Баварії. Ненависть населення до музичного “тирана” була воістину безмежною: атеїст, явний революціонер, до того ж ще чужинець-пруссак, він “обклав” населення підвищеними податками. Треба ж було на щось ставити його героїчні твори!
Ворогуючі партії: клерикали і консерватори, незліченні особисті вороги композитора, професори консерваторії та оперні артисти, обійдені Вагнером, – всі об’єдналися у священній боротьбі.
Зрештою король Людвіг здався і, щоб довести, “що довіра і любов його коханого народу стоять в його очах на першому місці”, наказав Вагнеру залишити Баварію, принаймні, на якийсь час.
– Прощайте, ваша величносте, – сказав композитор, покидаючи нелюб’язно державу. – Я знаю, по мені буде тужити вся країна – у Баварії більше не буде Вагнера, який у всьому винен!
Схильний до музичної гігантоманії, Вагнер написав найдовшу в світі сольну арію. Вона звучить у сцені жертвопринесення Брюнгільди в опері “Загибель богів”. Час звучання арії – 14 хвилин 46 секунд! Також Вагнеру належить найдовша в світі класична опера – “Нюрнберзькі майстерзінгери”. У нескороченому варіанті опера триває 5 годин та 15 хвилин.
У березні 1938 року фашистська Німеччина окупувала Австрію. У 1942 році німецький військовий комендант Відня провів расово-ідеологічну чистку ввіреного йому міста: Віденську оперу прикрашали погруддя великих композиторів, і, за відомостями коменданта, в їх число беззаконно проник бюст єврея – композитора Мендельсона.
У супроводі кількох солдатів комендант особисто заліз на дах опери. Вони обійшли всі скульптури, шукаючи Мендельсона. Зробити це було непросто, оскільки великих культурних пізнань у коменданта не було. Однак він був фізіономіст і знав арійську теорію. Відрізнити єврея від неєврея було для нього раз плюнути.
Комендант знайшов композитора з найбільш гачкуватим носом та неарійським виразом обличчя, і за його наказом солдати скинули бронзовий бюст цього єврея на тротуар біля театру.
Але незабаром з’ясувалося, що він поруйнував не єврея Мендельсона, а німця Вагнера – улюбленого композитора Гітлера…
За цю провину коменданта відправили на російський фронт.
Напевно багато хто з вас чув про замок Нойшванштайн (з німецької перекладається як “Нова лебедина скеля”). Він знаходиться у Баварії (Німеччина), та був збудований королем Людвігом ІІ – покровителем Ріхарда Вагнера. В інтер’єрах замку важливу роль відіграють ілюстрації до опер Ваґнера та старовинних німецьких легенд. У замку знаходиться велика збірка картин, які зображають різні сцени з опер Вагнера.
Як відомо – король був великим прихильником творчості Вагнера, та був головним спонсором будівництва театру «Фестшпільгаус» у Байройті, спеціально побудованого для виконання “Перстня Нібелунгів” – найграндіознішого творіння німецького композитора.
Чи чули ви коли-небудь про друкарську машинку для нот?
Друкарська машинка Keaton Music була вперше запатентована у 1936 році (14 ключів) Робертом H. Кітоном з Сан-Франциско, штат Каліфорнія (США). Інший патент був виданий у 1953 році (33 клавіші), який включав удосконалення машини. Модель даного типу друкувала ноти на аркуші паперу, що був розміщений під набірним пристроєм механізму.
У той час це диво техніки продавалося за 225 доларів. Зараз таку машинку можна купити тільки на аукціоні за $5,895 – і все тому, що було випущено всього 10-12 її примірників. Ті, що дожили до наших днів, зберігаються тепер у приватних колекціях.