<назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 далі>
В епоху Барокко музичний диригент тільки деколи стоячи керував оркестром, але це ще не було тим диригуванням, яке ми знаємо зараз.
Жан-Батист Люллі, відповідальний за музику при дворі французького короля в 1600 рр., звик відбивати ритм довогою палкою об підлогу, але одного разу він нею пошкодив ногу, розвинулась гангрена, від якої він помер!
Перший скрипаль (або концертмейстер) керував виконанням оркестру зі свого крісла, але іноді він давав вказівки жестами, і для того, щоби його краще було видно, спочатку використовували звичайний білий лист паперу, згорнутий в трубочку.
З часом це призвело до появи диригентської палочки.
На початку 1800-тих відомі композитори-диригенти, серед яких Карл Марія фон Вебер та Фелікс Мендельсон, першими стали керувати музикантами, стоячи на подіумі в центрі перед оркестром.
Першим офіційно задокументованим електронним музичним інструментом є “Електричний клавесин” (Clavecin Electrique), винайдений єзуїтським св’ященником Жаном-Батистом Де Лаборде (Jean-Baptiste De Laborde) у 1759 році.
Цікаво, що сам винахідник не мав до музики ніякого відношення, а інструмент виявився побічним продуктом його наукової роботи.
Перший діючий екземпляр був збудований в Парижі у 1761 році та в цьому ж році автор отримав патент на його винахід.
Це був електромеханічний інструмент, робота якого базувалась на основних принципах електростатики. Клавіатура приводила в дію маленькі металеві молоточки, заряджені статичною електрикою, які в свою чергу били в дзвіночки.
У другій половині 19 ст., з розвитком науки, стали з’являтись більш досконалі інструменти, найвідомішими серед яких були “Електромеханічне піаніно” (1867 р.) швейцарця Гіппса, “Музичний телеграф” (1876 р.) американця Еліша Грея, “Співаюча арка” (1899 р.) англійця Вільяма Дудделя та найвідоміший своїми розмірами та вартістю “Телгармоніум” (1897-1903) американця Тадеуса Кахілла.
У 20 ст. наступив розквіт електроніки й почали зявлятись все більш досконалі музичні пристрої, з більшими технічними можливостями та звучанням. У наш час практично кожен класичний музичний інструмент має свого електронного аналога.
Останніми досягненнями електроніки кінця 20, початку 21 ст. є так звані віртуальні програмні музичні інструменти (VST), звучання яких змодельоване за допомогою комп’ютера, та вирізняється дуже високою якістю. Ці інструменти фізично не існують, а є комп’ютерними програмами, які найчастіше використовують в студіях звукозапису.
Не є таємницею той факт, що у багатьох країнах на хороших скрипалів полювало духовенство, вважаючи їх слугами диявола.
Навіть у тихій Норвегії їх вважали прибічниками темних сил, а норвезькі народні скрипки палили, мов відьом.
Леонардо да Вінчі наказав, щоби весь час, поки у його студії позує Джоконда, там звучала музика у виконанні струнних.
Усмішка моделі була відбитком лунаючої музики; можливо, тому її вважають чи то посмішкою ангела, чи то посмішкою диявола.
Напевно, найвідоміший фізик – Альберт Ейнштейн – був пристрасним скрипалем.
Він не раз говорив про те, що якби не зайнявся науковою роботою, то напевне став би музикантом.
Ціле життя він не залишав занять на скрипці, граючи сонати і квартети та одночасно роблячи видатні відкриття у науці.