<назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 далі>
Під час прем’єри нового фортепіанного концерту в Theater An der Wien, Бетховен почав диригувати зі свого місця за роялем (що було в той час розповсюдженою практикою).
І під час першого ж сфорцандо він так замахнув руками, що перевернув свічки, які стояли на роялі. Концерт почали спочатку, і цього разу тримати свічки доручили хлопчикам-хористам.
Та Бетховен знову диригував настільки енергійно, що зачепив одного з хлопчиків, який випустив свою свічку, інший же спритно відхилився від руки композитора. Публіка веселилась від усієї душі!
Розказують, що одного разу розгніваний Бетховен порвав 6 рояльних струн першим же ж акордом.
Бетховен приділяв настільки мало уваги своєму гардеробу, що його друзі часто пробирались до квартири композитора, поки того не було вдома, щоби поміняти його старе вбрання на нове – і Бетховен, здається, навіть ніколи цього не помічав.
Не дивлячись на безмежну щирість та доброту, Бах деколи бував сварливим та нестриманим.
Якось одного разу на репетиції другий органіст церкви св. Фоми, граючи, помилився…
Розсердившись, і не знайшовши нічого під рукою, Бах в гніві зірвав з себе парик, і жбурнув ним в органіста.
– Тобі треба взуття ремонтувати, а не грати на органі! – кричав Йоган Себастьян.
Якось, коли Гайдн диригував Лондонським оркестром, до нього дійшли плітки, що багато англійців ходять на концерти не стільки щоби насолодитись мистецтвом, скільки за традицією. Деякі лондонські прихильники концертних залів звикли засинати на своїх зручних кріслах під час виконання музики. І Гайдну довелося переконався у цьому на власному досвіді.
Ця обставина зачепила гідність видатного маестро, й він вирішив помститися цим горе слухачам доволі кумедним та кмітливим чином. Спеціально для цього він написав нову симфонію.
В середині ліричної частини, коли частина публіки починала смачно дрімати, несподівано лунав громоподібний удар великого барабана. І так кожен раз, тільки лишень слухачі заспокоювались, лунав барабанний бій. Відтоді ця симфонія носить назву “Симфонія з ударами литавр” або “Сюрприз”.
Взаємини князя Естергазі та Гайдна чудово ілюструє відомий випадок з “Прощальною симфонією”. Оркестранти звернулись до Гайдна з проханням вплинути на князя: помешкання для них виявились надто малими, щоб перевезти сім’ї. Музиканти скучили за рідними.
Гайдн звернувся музикою: написав симфонію, у якій на одну частину більше. І коли звучить ця частина, музиканти потрохи виходять. Залишаються два скрипалі, але вони також гасять свічки та йдуть геть.
Князь зрозумів натяк та виконав “вимоги” музикантів.
При дворі Естергазі Йозеф Гайдн прослужив 30 років!
У його обов’язки входило написання музики та керування оркестром.
Князь Естергазі, на загальну думку, був достойною людиною та великим любителем музики.
Гайдн міг займатись улюбленою справою та, безумовно, це була певна залежність й умови, які дехто сприйняв би як кабальні.
Ось деякі з пунктів першого офіційного договору між князем та композитором:
4. За першим наказом його світлості, великого князя, він, віце-капельмейстер, зобов’язаний писати будь-яку музику, яку забажає його світлість, нікому не показувати нових композицій, а тим більше не дозволяти нікому їх переписувати, й зберігати їх лише для його світлості й без відома та милосердного дозволу його ні для кого нічого не писати.
5. Він, Йозеф Гайдн, зобов’язаний щоденно (чи то у Відні чи будь-якому з княжих маєтків) до та після обіду з’являтись у передпокої та доповідати про себе на випадок, якщо його світлість забажає віддати наказ про виконання чи написання музики.
Дочекавшись, та отримавши наказ, довести його до відома інших музикантів.
Якось Бетховен спіймав свою домашню працівницю на обмані та вирішив її звільнити.
Наннет Штрайхер, що вже не вперше шукала для нього працівниць, вирішила заступитись за жінку, виправдовуючи її тим, що та збрехала вперше у своєму житті, та й то зробила це, щоби догодити своєму господарю.
Та Бетховен був непохитний: “У того, хто обманює, не може бути чистої совісті. А в кого непрозорі наміри, той не може зварити прозорого бульйону!”
“Я ніколи не бачив художника більш сконцентрованого, більш енергійного та більш глибокого. Його талант схвилював мене. Та, на жаль, це людина з важким характером.”
З листа Гете дружині, 19 липня 1812 р. (про Бетховена)
Бетховен у 1824 році писав: “Гендель – найвидатніший композитор, що коли-небудь жили. Мені хотілося б стати на коліна біля його могили”.
Про його музику він казав: “От де істина!” («Das ist das Wahre!»).
Відомо, що після Дев’ятої симфонії він мав намір писати великі ораторії на зразок ораторій Генделя.